Інформатика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інформа́тика (рос. информатика, англ. informatics, information science; нім. Informatik f) - теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.

Осн. теоретичне завдання інформатики полягає у визначенні заг. закономірностей, відповідно до яких створюється інформація, відбувається її перетворення, передавання та використання у різних сферах діяльності людини.

Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптим. наук. комунікації у самій науці та між наукою і виробництвом.


Історія

Багато проблем, що сьогодні вирішує інформатика, давно розроблялись в руслі інших дисциплін: бібліотечній справі, бібліографії, лінгвістики тощо. Ще на початку 20 століття бельгійський юрист і учений П. Отле запропонував об'єднати комплекс процесів із збирання, обробки, зберігання, пошуку і розповсюдження наукових документів під загальною назвою «документація», що іноду служить сиснонімом терміну «інформатика». В 1931 Міжнародний бібліографічний інститут, заснований П. Отле і бельгійським юристом і громадським діячем А. Лафонтеном в 1895, було перейменовано в Міжнародний інститут документації, а в 1938 - в Міжнародну федерацію з документації, яка й надалі лишається основно/ міжнародною організацією, що об'єднує спеціалістів з інформатики і науково-інформаційної діяльності. В 1945 з'явилась стаття американського вченого та інженера В. Буша «Можливий механізм нашого мислення», в якій вперше широко ставилось питання про необхідність механізації інформаційного пошуку. Міжнародні конференції з наукової інформації (Лондон, 1948; Вашінґтон, 1958) знаменували перші етапи розвитку інформатики. Важливе значення мало вивчення закономірностей розсіювання наукових публікацій, проведене С. Бредфордом (Великобританія, 1948). До середини 1960-х років 20 століття розроблялись в основному принципи і методи інформаційного пошуку та технічні засоби їх реалізації. У. Баттен (Великобританія), К. Муерс і М. Таубе (США) заклали основи координатного індексування; Б. Вікері, Д. Фоскет (Великобританія), Дж. Перрі, А. Кент, Дж. Костелло, Г. П. Лун, Ч. Берньер (США), Ж. К. Гарден (Франція) розробили основи теорії і методики інформаційного пошуку; С. Клевердон (Великобританія) вивчили методи порівняння технічної ефективності інформаційно-пошукових систем різного типу; Р. Шоу (США) і Ж. Самен (Франція) створили перші інформаційно пошукові присторої на мікрофільмах і діамікрокартах, що стали прообразами багатьох спеціальних інформаційних машин; К. Мюллер і Ч. Карлсон (США) запропонували нові методи репродукування документів, які лягли в основу сучасної техніки репрографії.

Сучасний етап розвитку характеризується глибшим розумінням загальнонаукового значення науково-інформаційної діяльності та все ширшим застосуванням в ній електронних обчислювальних машин.


Література
Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. ISBN 966-7804-14-3