У новочасних дослідженнях з історії читання друга половина XVIII-XIX століття розглядається як переломний момент. Піднесення загальноосвітнього рівня населення та, як один із наслідків, суттєве розширення читацької аудиторії, збільшення кількості та урізноманітнення друкованої продукції, доступної широким колам читачів, урешті-решт, вагомі зміни в читацькій практиці населення зумовлюють особливий інтерес дослідників до даного періоду.

Масштаби та актуальність змін у сфері читання в цей період відображені в теорії читацької революції. За цією теорією, уперше запропонованою німецьким вченим Рольфом Енгельсіном в 60-х роках XX ст., у розвитку читацької практики виділяються два етапи. Приблизно до середини XVIII ст. європейці читали „інтенсивно”. Незначна кількість літератури (переважно релігійні книжки) перечитувалась багаторазово, часто вголос у сімейному або ширшому колі під час різних зібрань. Однак уже з другої половини XVIII ст. освічені прошарки населення в Західній Європі починають читати „екстенсивно”. Вони поглинають значну кількість друкованої продукції, в основному повісті, а також періодику. Представники еліти, згідно з цією теорією, читали кожне видання одноразово, задля задоволення, а потім звертались до іншого тексту[1].

Концепція читацької революції протягом останніх десятиріч широко дискутувалася представниками різних історичних шкіл, ставши центральним поняттям у дослідженнях з історії читання цього періоду[2]. На думку багатьох істориків, ця концепція видається доволі суперечливою. Найбільш слабким місцем теорії є те, що, зміни, які дійсно мали місце в тогочасній Західній Європі, не претендують на визначення революційних. Але навіть попри це, теорія Енгельсіна (та дискусія навколо неї) відіграла немалу роль в еволюції дослідження читацької історії, допомігши, за словами Роберта Дарнтона „ ...поєднати дослідження історії читання із загальними питаннями соціальної та культурної історії”[3].

Перенесення наголосу з дослідження читання як такого на взаємозалежність і взаємозв’язок між читанням та конкретно-історичними особливостями розвитку того чи іншого суспільства, іншими словами, на з’ясування того, як читання впливало на суспільний розвиток та до якої міри особливості цього розвитку визначали характер читання – один з результатів дискусії та основний напрямок у сучасних дослідженнях з історії читання.

Питання „як читання змінило хід історії?” вже має свою історіографію. Варто виділити два дослідження провідних сучасних істориків культури Роберта Дарнтона та Рожера Шартьє з майже аналогічними назвами, відповідно, „Do Books Cause Revolution” („Чи книжки призводять до революції”) та „Do Books Make Revolution” („Чи книжки роблять революцію”)[4]. Ocновним у цих працях є твердження про те, що поширення ідей через різні види друкованої продукції було не менш важливе для трансформації суспільства, ніж будь-які інші, у т. ч. політичні, процеси. Вивчення ролі книжок та читання у Франції періоду революції – досить показовий приклад того, наскільки розробки в галузі історії читання можуть і повинні бути пов’язаними з дослідженнями інших сфер функціонування суспільства.

Теза про необхідність поєднання розробок з історії читання з дослідженнями інших ділянок суспільного життя є вихідним пунктом даної роботи. При цьому, така позиція є значно більше „вимушеною необхідністю”, аніж „даниною моді”. Своєрідність читацьких пріоритетів львів’ян змушує замислитись над причинами цього явища. Забігаючи наперед, зазначимо, що, як показує наш аналіз, суспільна ситуація відігравала далеко не останню роль у формуванні читацьких інтересів населення в даний період.

Попри обмеження матеріалами діяльності лише однієї бібліотеки, проведене дослідження читацьких інтересів львів’ян другої половини XIX cт. дає змогу виявити особливості масового читання. Аналіз масового читання, нагадаємо, виступає одним з принципів третього, наразі найновішого підходу до вивчення історії читання, представники якого наполягають на потребі зосередити увагу на читацькій аудиторії та читацькій практиці пересічних осіб, а не професійної інтелектуальної аудиторії, котрій донедавна присвячувалася майже вся західна історіографія[5]. Кількісні та якісні характеристики читацького кола бібліотеки Оссолінських дають підстави розглядати пропоновану працю як аналіз масового, а не індивідуального читання. Першою підставою для такої позиції є порівняно велика кількість читачів: зі середини XIX ст. фонди бібліотеки стали доступними фактично усім верствам населення і вже в 90-х роках один лише її читальний зал (науковий читальний зал, з огляду на специфіку читацької аудиторії та своєрідний характер літератури, що замовлялась, нашим дослідженням не охоплюється) щоденно відвідувало близько 50 читачів. Другою підставою є різноманітність читацької аудиторії: передовсім студенти та учні гімназій.



Джерела та методологія дослідження

В основу роботи покладено аналіз щоденних записів читачів та виданої їм літератури в бібліотеці Закладу Народового ім. Оссолінських у другій половині XIX cт. Очевидно, що це не може претендувати на висвітлення загальних тенденцій масового читання в той чи інший період, оскільки, з одного боку, бібліотечне середовище охоплює обмежену читацьку аудиторію, з іншого – низка факторів, наприклад, своєрідний підбір книжкової колекції, могли суттєво впливати на читацькі пріоритети відвідувачів бібліотеки. Тому необхідно корелювати дані про діяльність бібліотеки Оссолінських з іншою наявною інформацією щодо особливостей формування читацьких пріоритетів населення того часу. Принагідно наголосимо, що реконструкція читацьких інтересів львів’ян у цій статті виступає не кінцевою метою, а лише засобом ілюстрування взаємозв’язку між різними процесами в суспільстві.

Більшість проаналізованих матеріалів зберігається в фонді 54 відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. У зв’язку з тим, що в тогочасній Галичині переважав польський елемент, а отже, саме поляки формували основну масу відвідувачів бібліотек, аналіз читацьких інтересів львів’ян здійснювався головним чином на базі польських матеріалів.

Перше завдання, що постає перед дослідником історії читацьких інтересів, – це визначення найбільш „читабельної” в той чи інший період літератури. При цьому потрібно виходити з того, що наявність книжки в громадській чи навіть у домашній приватній бібліотеці не завжди є свідченням того, що дана книжка читалась, натомість, точні дані про замовлення в бібліотеці є достатньою підставою стверджувати, що твір був принаймні частково прочитаний. Якщо до цього додати ще те, що ті чи інші видання замовлялись регулярно та значною кількістю відвідувачів бібліотеки, то вже можна з більшою чи меншою впевненістю стверджувати, що саме ці книжки виділялись з-поміж усієї наявної літератури і, очевидно, були популярними серед читачів. За визначальний критерій популярності конкретного твору було прийнято значно більшу, порівняно з іншими, кількість замовлень на ту чи іншу книжку та її співвідношення із загальною кількістю замовлень на літературу протягом визначеного часу. Підрахунки кількості замовлень проводились двома способами:

1. Повний аналіз за три роки з періоду, що розглядається: 1850, 1870, 1890 (наявні матеріали про видачу літератури в бібліотеці Оссолінських завершуються на 1890 році).

2. Вибірковий підрахунок (20 днів у рік) за 10 років з періоду, що розглядається, з проміжком у 4 роки: 1850, 1854, 1858, 1862, 1866, 1870, 1874, 1878, 1886, 1890. Інтервал у 8 років між 1878 та 1886 рр. пов’язаний з відсутністю даних.



Переважання національної літератури

в другій половині XIX cт.

Одна з найважливіших тенденцій, що потребує уваги при аналізі еволюції читацьких інтересів львів’ян протягом другої половини XIX ст. – значне переважання національної (в даному разі польської) літератури. Зважаючи на особливу роль національних чинників у суспільному житті Східної Європи XIX ст. загалом та Галичини зокрема, саме це явище слід розглянути детальніше.

У дослідженнях з історії читання в Східній Європі кінця XVIII – першої половини XIX ст. утвердилась теза про суттєве переважання іноземної літератури над національною[6]. Не вдаючись до обґрунтування цього положення цифровими даними, дослідники говорять про високий у цей час рівень громадського інтересу до французької та німецької літератури на території всієї Габсбурзької монархії[7], що пояснюється, зокрема, особливостями суспільного розвитку (сильні німецькі впливи; незначний, порівняно з другою половиною XIX ст., рівень національної свідомості, потенційні переваги вживання іноземної, наприклад, німецької мови тощо). У 50-х роках XIX ст. ситуація змінюється. Відбувається поступова переорієнтація на національну літературу, що є чи не найяскравішим свідченням прямої залежності читацьких інтересів населення від суспільно-політичних обставин. Романтичний націоналізм зумовив виняткову роль літератури національними мовами не лише у конкретному польському випадку, але й у всій Східній Європі. Суттєве переважання національної (польської) літератури в другій половині XIX ст. засвідчують і відомості про діяльність бібліотеки Оссолінських.

Зростання ролі національної літератури може бути проілюстроване двома способами – на основі аналізу: 1) каталогу бібліотеки; 2) замовлень на літературу. На особливу увагу заслуговує каталог читального залу для молоді та ширшої громадськості (такою була офіційна назва читального залу, що фігурує в документах). Властиво, найбільша цінність даного каталогу як джерела для дослідження історії читання –