Перехід економіки України до ринкових відносин характеризується деякими якісними перетвореннями, які зумовили складні структурні зміни у всіх галузях господарства. Ці зміни знаходять відображення в економічному механізмі господарювання, який характеризується відсутністю концептуального бачення взаємовідносин економіки і екології. Такі обставини обумовлюють необхідність вивчення теоретичних і практичних проблем економічної екології, особливо в регіонах, де будь-які зміни відчуваються з особливим загостренням [3].

Серед європейських держав Україна має один з найвищих інтегральних показників негативних антропогенних навантажень на природне середовище практично по всій території. Причому у двох третинах областей екологічна ситуація та якість середовища характеризуються як гостро критичні і не сприятливі для здоров’я людини. Природокористування є вкрай нераціональним, марнотратним й екологонезрівноваженим, а ефективність використання природних ресурсів надзвичайно низька. Особливо це стосується курортно-рекреаційних територій.

Проблеми охорони природи і раціонального природокористування в умовах курортно-рекреаційних комплексів стоять досить гостро. Курорти виступають складними територіальними утвореннями: їх розглядають як системи, що включають в себе природні комплекси, задовольняючі, власно, рекреаційні та побутові потреби; технічні системи і обслужуючий персонал, забезпечуючи умови життєдіяльності, лікування та відпочинку, органи управління, здійснюючі планування і повсякденне регулювання підсистемами. За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного і місцевого значення. Підставою для визначення території курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, наявність лікувальної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності [1, с. 213].

Весь комплекс рекреаційних ресурсів можна розділити на три групи:
– природні (клімат, водні ресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинницький і тваринний світ, природні парки і заповідники, живописні ландшафти, унікальні природні об’єкти та інші);
– культурно-історичні (музеї, виставки, театри, археологічні, історичні, архітектурні пам’ятки, етнографічні особливості рекреаційної території, фольклор, центри прикладного мистецтва та інші);
– соціально-економічні (економіко-географічне положення, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі тощо).
До рекреаційних ресурсів пред’являють наступні вимоги: 1) виконання лікувально-оздоровчих функцій; 2) споживання природних цінностей (огляд пейзажів і визначних пам’яток природи, у тому числі заповідних територій); 3) споживання культурних цінностей (огляд пам’ятників історії, культури, архітектури, відвідування музеїв, виставок, театрів тощо); 4) заняття спортом (пішохідні, водні, лижні, велосипедні, авто- і мотоподорожі, прогулянки, плавання, спортивні ігри і т.п.); 5) аматорські заняття (збирання грибів і ягід, рибальство, полювання та ін.).

Рекреаційні ресурси в тій чи іншій мірі визначають формування низки функціональних ланцюгів територіального рекреаційного комплексу, які виступають як регіональні рекреаційні системи. На відміну від інших природних ресурсів, розмір рекреаційних ресурсів в натуральному виразі розраховується в людино-днях і залежить від якості ресурсу, площини його прояву та питомої рекреаційної місткості, яка звичайно менше припустимого навантаження. Питоме навантаження на ландшафти визначається кількістю людей на одиницю площини за конкретний відрізок часу ( як правило за рік, добу, день, годину). Розрізняють оптимальне навантаження, яке не призводе до порушень; граничне та деструкційне (необоротне, згубне) [2, с. 149].

Гранично можливе навантаження, тобто місткість об’єкта, може бути визначено з різних точок зору: з позиції охорони природи і санітарного стану місцевості; комфорту, здоров’я і безпеки відпочиваючих; з психологічних причин (враховується бажання відпочиваючих усамітнитися). За підсумкову величину місткості повинна бути прийнята менша з цих величин. Місткість та пропускну здатність можливо штучно збільшити санітарно-технічними пристроями, посиленням охорони, прискоренням обслуговування, регулюванням руху, обмеженням часу перебування на об’єкті, посадками сталої рослинності та іншими.

Об’єктивною тенденцією останнього часу є збільшення масштабів і ускладнення зовнішніх та внутрішніх взаємозв’язків рекреаційної діяльності й зростання частки витрат на рекреацію в особистому споживанні населення. Має місце така закономірність: чим вище рівень економічного розвитку держави і життєвий рівень населення, тим більша частка витрат на рекреацію. В країнах з розвиненою ринковою економікою питома вага таких витрат досягає 7-8 %.

Одеська область з давніх часів була привабливою для відпочиваючих і туристів. Вона заслужено користується славою одного з провідних туристсько-оздоровчих центрів України. Цьому сприяє її економіко-географічне положення, природнокліматичні умови, тепле море з піщаними пляжами, наявність унікальних пам’ятників природи, історії та культури, цілющих грязей, джерел мінеральних вод тощо. Приморське розташування і безпосередній вихід до великих річкових магістралей визначає господарську структуру території.

Рекреаційні ресурси Одеської області – це органічна складова частина її соціально-економічного комплексу. Рекреаційна діяльність базується на комплексі природних компонентів, елементів і явищ, що виступають як природні показники рекреації. Аналіз відносин „природних рекреаційних ресурсів” і “рекреаційних ресурсів” показав, що поняття „рекреаційні ресурси” формуються на основі тези про обов’язковість господарського освоєння природно-рекреаційних ресурсів, а також соціальних й економічних показників. Особливо слід відмітити, що рекреаційні ресурси, як правило, находяться недалеко від крупних агломерацій з їх розвинутою транспортною інфраструктурою, системами інженерно-побутових комунікацій та культурно-історичних пам’яток.

В Одеському регіоні нараховується понад 800 туристичних та курортно-оздоровчих установ і закладів. Це 42 санаторно-курортні установи; 58 дитячих оздоровчих закладів; 102 готельних підприємств, де можна розташувати понад 104 тисячі осіб; 604 туристичні бази та бази відпочинку. Із зазначених, 512 об’єктів належать суб’єктам господарювання Одеської області, 182 – підприємствам і установам інших областей України, 112 – іноземним державам, в тому числі Республіці Молдова – 106, Російській Федерації – 2 і Білорусі – 4. Організацією прийому вітчизняних та іноземних туристів, відправленням туристів за кордон, займаються 150 туристичних підприємств. Така кількість курортно-оздоровчих підприємств є позитивним аспектом з точки зору розвитку рекреаційно-туристичного комплексу.

Досить вагомого розвитку в Одеській області набуло створення туристичних підприємств різних форм власності які працюють за ліцензіями. Так, за станом на 30 грудня 2003 року, ліцензіями на провадження туристичної діяльності володіють 557 суб'єктів господарювання.
Серед перспективних шляхів покращення екологічної ситуації в курортно-рекреаційних комплексах, одним з основних вважається проведення екологічного моніторингу з метою підготовки й прийняття розумних, своєчасних та науково-обґрунтованих заходів по збереженню, раціональному використанню і відновленню природних лікувальних та рекреаційних ресурсів. Подальшим шляхом у вирішенні еколого-економічних проблем природокористування, може бути формування екологічної стратегії курортно-рекреаційного бізнесу, яка б відповідала таким головним завданням: інтегроване регіональне планування, менеджмент природних ресурсів, регулювання і законодавство, розвиток інфраструктури, зонування території для розвитку курортно-рекреаційної галузі, розвиток транспортної системи і інфраструктури, підвищення кваліфікації і освіти, маркетинг і реклама, залучання інвестицій та ін. Відповідна стратегія повинна стати основою для планування, розвитку менеджменту і маркетингу курортно-рекреаційної галузі. Вона повинна приймати до уваги екологічні та економічні фактори розвитку регіонів, тобто акцентувати увагу на подальший розвиток даного виду бізнесу поряд з охороною природних і культурних цінностей.

Список літератури

1. Мозгальова В. М. Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу Одеського регіону як чинник активізації інвестиційних процесів // Вісник ОДЕУ, 2004. – № 17. – С. 212 – 216.
2. Руденко В. П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. – Львів: Світ, 1993. – 240 с.
3. Семенов В. Ф. Екологізація економіки регіону. – Одеса: Оптимум, 2003. – 238 с.

ariu.berdyansk.net


ekologja__ekonomka.rar [ b] (викачувань: 15)