ПЛАН.

Вступ.
Розділ I. Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України.
1.1. Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах.
1.2. Аспекти формування ринкових відносин в АПК.
Розділ II. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.
2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК.
2.2. Реформування виробничих відносин в сільському господарстві.
2.3. Оцінка ефективної діяльності різних форм господарювання в АПК.
Розділ III. Перспективи розвитку АПК України.
3.1 Шляхи подолання кризового становища в АПК.
3.2 Проблеми розвитку територіального АПК України.
3.3 Інтеграція АПК в світове господарство.
3.4 Іноземне інвестування в АПК України, економічні зв’язки України.
Висновок та пропозиції.
Список використаної літератури.

Вступ.

Актуальність теми .

Важливу роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють АПК що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства.

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок.
Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України пов’язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обґрунтованого здійснення цього процесу необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипінської реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури вирибництва .

Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній кризі, що негативно впливає на хід реформ, особливо в АПК.

В основу ринкових перетворень в АПК покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств – створення нових господарських структур та засадах приватної власності на майно і землю.
Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування.
Реформування економіки, проходження процесів приватизації та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування господарських структур з різними формами власності. В основному завершила приватизація майна підприємств АПК.
Проте пошук ефективних шляхів реформування АПК України триває. У зв’язку із змінами, які почали відбуватись в сільськогосподарському виробництві в контексті аграрної реформи життя орієнтує на нові підходи і дослідження даної теми.
Реформування агропромислового виробництва здійснювались на науково-обґрунтованих методологічних і методичних основах, що базуються на відповідних законодавчих нормативах держави (Законах: “Про власність“, ”Про підприємство”, ”Земельний кодекс”, ”Державна програма приватизації майна в АПК“, “Про селянське (фермерське) господарство”, ”Про колективне сільськогосподарське підприємство” та інші.)
Мета і завдання дослідження:
Метою роботи є вивчення і визначення на основі теоретичного обґрунтування процесів реформування відносин власності, закономірностей розвитку нових господарських формувань в період становлення ринкових стосунків в АПК. Також метою є обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК.
Також метою є обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК. Багатогранність поставленої мети визначає необхідність вирішення таких завдань:
- уточнення методики і алгоритму організації різних форм господарювання в АПК;
- характеристика природноекономічних умов і встановлення рівня їх впливу на результати агропромислового виробництва;
- економічна оцінка розвитку матеріально-технічної бази обслуговування і допоміжних виробництв та рівня використання;
- удосконалення системи агросервісу і економічних взаємовідносин в АПК.
Розділ I. Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України.
1.1. Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах.
Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20 % валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.
Виробничий потенціал аграрної сфери на 1998 р налічує 41,8% млн га сільськогосподарських угідь, з них 33,2 млн га ріллі.
Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. У Білорусії та Казахстані,наприклад, цей показник становить 13%,в Росії майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргистані та Узбекистані близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.
Обсяги виробництва продукції ,інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується. Сподівання на те, що ринкові економічні реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою. Якщо в цілому по країнах СНД в1996р обсяг валової продукції становив близько 63% від рівня 1990 р., то в Україні-61%.Сумарне виробництво валової продукції сільського господарства в 1997 р. дорівнює 28,4 млрд. грн., або 59,1% до рівня 1991 р. У 1998 р. проти попереднього року очікується падіння виробництва на 3%.
Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто. Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення.
Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. За 1995-1999роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин. Висока розораність угідь, яка досягла 80%,не завжди обґрунтоване застосування мінеральних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшфту: посилюється деградація ґрунтів, знизилася їх родючість.
Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на Чорнобильській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн. га угідь, з яких 70 тис. га виведено з сільськогосподарського використання.
Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів ресурсовикористання і обсягів забруднюючих речовин та відходів. І все це аж ніяк не пов’язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природних ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природних ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.
З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Процес відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів.
До складу АПК входять: сільське господарство, харчова, м’ясомолочна, борошномельнокруп’яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об’єктів, транспортування, зберігання й реалізацію