Сформульовані теоретико-методологічні аспекти формування політики соціально-економічного розвитку регіону, яка базується на інституційно-правових та організаційно-економічних основах державної регіональної політики. Обгрунтовано взаємозв’язок політики ринкової трансформації та регіональної політики, який полягає в детермінуючому впливі ринкових інститутів на вибір відповідних методів, способів, важелів регулювання розвитку регіонів. Узагальнена система критеріїв і цілей, виходячи з яких здійснюється соціально-економічний розвиток регіонів.

Ключові слова: політика соціально-економічного розвитку регіону, державна регіональна політика, соціально-економічний розвиток реіонів.

Ефективність функціонування національної економіки значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку регіонів, які на сьогодні відзначаються суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціацією. Саме з цих причин виникає гостра необхідність розробки політики розвитку для кожного окремо взятого регіону країни.
Теоретичне дослідження та нові методологічні підходи в системі регіонального розвитку дозволяють зробити висновок, що політика соціально-економічного розвитку регіону (адміністративна область) представляє собою формування цілей щодо розвитку продуктивних сил та забезпечення комплексного і гармонійного його функціонування з обґрунтуванням організаційних, економічних та інституційних важелів ринкових перетворень. Відповідно предметом діяльності регіональних владних структур щодо формування та реалізації цієї політики є визначення цілей розвитку відповідних територіальних соціально-економічних систем.

Як свідчать результати досліджень на етапі становлення ринкових відносин на формування та реалізацію політики соціально-економічного розвитку регіонів України впливають чотири групи чинників: державна регіональна політика; чинники, що реалізують економічні відносини в регіоні (ринкова трансформація); природно-ресурсний та виробничий потенціал регіону; організаційно-управлінські чинники.

Перша група чинників – це база для досягнення соціально-економічних цілей. Чинники інших груп мають подвійне призначення. Із одного боку, вони є базою для досягнення соціально-економічних цілей, а з іншого на певному етапі виступають цілями соціально-економічного розвитку регіону. Важливим методологічним моментом в цьому процесі можна вважати те, що регіональна політика соціально-економічного розвитку не є складовою державної регіональної політики, а розробляється на її основі, виходячи з принципів та базових засад останньої.

Саме через це доцільно розробити відповідні механізми політики соціально-економічного розвитку регіону: механізми реалізації державної регіональної політики; механізми обґрунтування цілей політики соціально-економічного розвитку; механізми інституційно-ринкових перетворень; механізми обґрунтування раціонального використання природно-ресурсних та виробничих чинників розвитку; механізми вдосконалення управлінських рішень.
Як було зазначено вище, базовим для формування та реалізації даної політики виступають механізми реалізації державної регіональної політики, адже вона закладає основні засади для вироблення стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Вони включають такі заходи економічного та фінансового забезпечення: виділення у складі державного бюджету коштів для фінансової підтримки депресивних регіонів, створення дієздатних і економічно самодостатніх територіальних громад шляхом їх об’єднання, завершення передачі у комунальну власність державного майна та інших об’єктів права власності.

Крім того, до цих заходів слід віднести наступні: створення інститутів і механізмів забезпечення взаємного представництва центральних та регіональних органів влади; визначення розмірів соціальних виплат з урахуванням демографічних, галузевих та інших особливостей регіонів; розробка методики та запровадження фінансового вирівнювання місцевих бюджетів; перехід до формування збалансованих бюджетів усіх рівнів на реальній дохідній базі, оптимізованих видатків за мінімальними нормативами бюджетної забезпеченості та на основі розмежування коштів державного і місцевого бюджетів; створення мережі регіональних агентств розвитку; створення ареалів та зон економічного зростання в регіонах; розробка нової моделі організації місцевих органів влади та розмежування повноважень між ними; запровадження державного та територіального прогнозування і планування соціально-економічного розвитку регіонів України.

При цьому важливе значення має дослідження проблем функціонування територіальних соціально-економічних систем (ТСЕС), що виступають об’єктом політики регіонального розвитку. Особливої уваги потребують зв’язки між її складовими, адже їх недосконалість значною мірою й сприяє деструктивним тенденціям. Першочергового вирішення потребують суперечності у підсистемі “людина-природа”, тобто вже в найближчій перспективі необхідно сформулювати базові засади модернізації природоохоронної інфраструктури.

Структура ТСЕС будується під впливом комплексоутворювальних процесів у формі інтеграції суспільства і природи, що сприяє формуванню базису продуктивних сил – територіально-виробничих комплексів (ТВК). Вони, утворившись внаслідок концентрації, спеціалізації, комбінування та кооперування, на даному етапі значною мірою детермінуються коливаннями ринкової кон’юнктури. Кардинально змінюється їхня галузева структури. У зв’язку з переходом від економіки виробника до економіки споживача чільне місце в структурі ТСЕС починають займати територіально-побутові (ТПК) та територіально-рекреаційні комплекси (ТРК).

Особливу значимість в системі сталого соціально-економічного розвитку регіону має задоволення потреб та інтересів населення, адже вони виступають рушіями дій та вчинків людини, формуючи систему економічних відносин. Визначати успіхи щодо підвищення життєвого рівня населення можна лише за умови, коли відомий рівень задоволення потреб та інтересів. Ступінь забезпеченості різних груп населення регіонів повинен визначатися за такими критеріями, як рівень задоволення матеріальним станом, працею та професією, житловими умовами, послугами охорони здоров’я, становищем у сім’ї. З врахуванням цих критеріїв на базі середньогеометричного зважування значень первинних показників (середньомісячної заробітної плати, грошових доходів та витрат, обороту роздрібної торгівлі, платних послуг, виробництва товарів народного споживання, зайнятості) розрахованих на душу населення, проводиться інтегральна оцінка соціально-економічного стану розвитку регіонів.

На сьогодні однією з головних проблем регіоналістики є визначення впливу політики ринкової трансформації на політику соціально-економічного розвитку регіону. Перша з них визначає основні напрямки ринкових перетворень і є основою формування другої. Тобто структурна перебудова, забезпечення гомогенності економічного простору, формування системи регіональних ринків, створення конкурентного середовища, забезпечення інвестиційної привабливості регіонів, визначення просторової стратегії ринкоутворення повинні спрямовуватися на більш ефективне використання трудового, природно-ресурсного, інвестиційного та геополітичного потенціалів з метою підвищення життєвого рівня населення. Крім того, політика ринкової трансформації значною мірою структуризує політику соціально-економічного розвитку і щодо встановлення цілей, і щодо вибору та застосування засобів, методів та важелів їх досягнення, а також розпорядчих рішень регулювання ринкових перетворень в регіоні.

Розглядаючи механізми обґрунтування цілей політики соціально-економічного розвитку регіону, слід зазначити, що в системі критеріїв регіонального розвитку в умовах ринкової трансформації визначальними є: рівень зайнятості населення; рівень підприємницької діяльності; рівень відтворення трудового потенціалу; рівень соціальної інфраструктури; рівень екологічної безпеки.

Проблема забезпечення зайнятості населення є ключовою в політиці соціально-економічного розвитку регіону. Це особливо гостро простежується під час оцінки демографічної ситуації, адже саме вона виступає інтегральним показником ставлення держави до забезпечення потреб життєдіяльності своїх громадян. Результати досліджень показали, що демографічний розвиток детермінується типовими для більшості регіонів причинами: низькою народжуваністю, яка постійно зменшується протягом останніх років, високим рівнем смертності, значною летальністю хвороб органів дихання, інфекційними та паразитарними захворюваннями, високим рівнем передчасного старіння людей. Тому для виявлення основних тенденцій щодо зміни чисельності і складу населення рекомендується проводити структурно-порівняльний аналіз та відповідну інтегральну статистичну оцінку. Саме ці прийоми дають можливість виявити природу негативних моментів, пов’язаних із загостренням демографічної ситуації. З допомогою картографічного методу визначається рівень безробіття в регіональному розрізі, встановлюється наявність диспропорції попиту та пропозиції робочої сили, проблеми працевлаштування вивільнених працівників та зміни у динаміці чисельності незайнятого населення.

Виходячи із результатів дослідження вказаних проблем, найбільш прийнятним засобом для підвищення зайнятості населення є втілення в життя активної регіональної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб населення у добровільному виборі виду діяльності, розвиток підприємництва (фермерства), стимулювання створення інноваційних технологій, впровадження нових форм організації праці. Одним із заходів щодо регулювання зайнятості є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність й підтримувати на визначеному рівні життєзабезпеченість населення. Стратегічною лінією р