Є.Савельєв Глобалізація та регіоналізація

Глобалізація є поняттям загального характеру. Вона відображає обмін товарами, послугами капіталом та робочою силою, який виходить за межі державних кордонів і з 60-их років набув форм постійного та неухильного зростаючого міжнародного переплетення національних економік. У цей період глобалізація проявила себе головним чином у перманентності темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту всіх розвинутих країн.
Розвитку глобалізації сприяють різноманітні фактори. Суттєвим є технічний прогрес, вплив якого може бути розглянутий на прикладі транспорту та техніки зв`язку, які сприяють зниженню витрат на здійснення трансакцій. Серед економічних факторів мають бути виділені поступове зниження обмежень у торгівлі товарами, чому особливо сприяють принципи Світовоїї Організації Тогівлі, та лібералізація ринку капіталу на основі запровадження та поширення конвертованості національних валют. В області фінансових послуг ідея глобалізації виражає також тенденцію до злиття традиційно розділених ринкових сегментів (наприклад, ринки кредитних ресурсів та капіталу внаслідок сепурітізації, тобто використання заставного права).

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є посилка, що вона означає прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, який вже досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках в міру того, як стимулюється міжнародний торговий обмін завдяки проведенню політики лібералізації торгівлі. Разом з тим важливого значення набуває конкуренція за рухомі фактори виробництва. Зокрема, зростає міжнародна конкуренція за приватний страховий капітал (risikokapital). До того ж мікроелектронна революція має своїм наслідком постійне зниження витрат на інформацію та трансакції, які знову ж таки сприяють підвищеній мобільності капіталу та посиленному трансферту технологій. У кінцевому рахунку, є значно більше можливості членувати виробничі процеси та переносити окремі ступені виробництва на інші місця розташування, де виявилися вищі порівняльні витратні переваги.

Відображення інтенсифікації торгівлі та мобільності капіталу треба убачати в тому, що порівняльні фактори виробничої нерухомості потрапляють під тиск пристосування. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Стольпера-Самуельсона (Stolper-Samuelson). Її зміст формулюється наступним чином: збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну фактору, який інтенсивно використовувався, та понижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно [ s.63]. Відповідно до цього правила спричиняє необхідність у відносному зменшенні витрат порівняльно бідного фактора виробництва, якщо посилюється міжнародний розподіл праці. У розвинутих країнах таке відбувається значною мірою з мало кваліфікованою робочою силою, якщо країни з низькими доходами розширюють пропорцію працемістких продуктів і зменшують відносні ціни цих товарів. Якщо міжнародному вирівнюванню цін по факторах виробництва є перешкоди, погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим громадянам у індустріальних країнах. Що торкається держав з низькими доходами, то їм відкриває глобалізація, навпаки, можливість для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати.

Можливості подальшого розвитку міжнародного розподілу праці можна уявити, якщо розглянути показники епіричного обліку. Так, за даними ГАТТ останні 30 років світова торгівля розширювалася сильніше ніж світове виробництво. У наш час відзначаються величезне піднесення іноземних прямих інвестицій (ПІ). Потік ПІ перевершив зростання торгівлі приблизно трьох-чотирьохкратно. Іноземні ПІ добре документуються і поряд з торгівлею можуть використовуватися як один із найважливіших механізмів оцінки форсування глобалізації має і інші шляхисвого просування. Поряд з участю у іноземній властності, на що частіше звертається увага, вони набагато різноманітніші. Наприклад: видача ліцензій, переробка продуктів у відповідних економічних зонах, так звана “OFFSHORE PROCESSING”, довгострокові договірні зобов`язання між постачальниками і споживачами різної юрисдикції, а також підприємницькі альянси стратегічного характеру (особливо з метою спільної організації наукових досліджень і технічного розвитку).

Вибір шляхів глобалізації залежить від багатьох чинників. За електичною теорією іноземних ПІ, що розвинуті Dunning`om [ ], підкреслюється особливе значення стимулів інтернаціоналізації мультиспекторах і у відмінних виробничих процесах виявляються оптимальним різні стратегії. Іноземні ПІ можуть бути особливо доцільними тоді, коли йдеться про іноваційні виробництва, а підприємство специфічні маркетингові переваги, якими не хотіло би поступитися іншим. Стратегічні форми кооперації підприємств поширюються перш за все у сфері досліджень та розвитку [ ]. Зате традиційні інструменти типу видачі ліцензій та трансанції на переробку давальницької сировини можуть знайти використання у стандартизованих виробництвах.

В економічній літературі відзначається, що різні варіанти здані взаємно доповнюватися і глобалізація прискорюється одночасно різними шляхами [ ]. Однак це не означає, що для кожної з країн певні варіанти мають однакове значення. Навпаки, країни з різною факторною оснащенністю (відповідно і з профілем спеціалізації, який по-різному формується) відповідають різним інтересам у глобалізаційних стратегіях мультінаціональних підприємств. Зрозуміло, підприємницькі можливості вибору можуть обмежуватися інтервенціями політико-економічного характеру. Так, довший час у країнах, що розвиваються, заборонялося перевищувати участь іноземного капіталу у властності вітчизняних підприємств. Тоді потенційні іноземні інвестори звернулися до використанн другорядних стратегій глобалізації. Сувора реалізація призводить нарід до того, що вкладання капіталу мультинаціональним підприємством у відповідній країні повністю втарчає сенс.

Під регіоналізацією розуміють взаємні зовнішньо-торгівельні привілеї двох або більше країн. Про регіоналізацію не говориться, якщо певна мала країна приєднується до валютної і зовнішньо-торговельної політики великої країни (Ліхтенштейн - Швейцарія, Сан Маріно - Італія, Монако - Франція). Регіоналізація може полягати у префекційному миті, митному союзі, торгівельних прифекціях типу квот, спеціальному обслуговуванні валютної політики і спільних систем платіжного обліку з іншими країнами. У сучасних умовах регіоналізм у все більшій мірі проявляється у створені економічно інтегрованих просторів. Щодо оцінки, то найбільш обережні фахівці рахують, щоб вважати регіоналізм свого роду піонером або гальмівним черевиком, треба вичекати [ ].

Найбільшим торговим блоком світу є Європейський Союз (ЄС). Він нараховує 15 держав-членів з загальною чисельністю населення близько 870 млнмільонів. На терені ЄС утворився Єдиний ринок, який усунув усі бар`єри на шляху вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталу.

Європейський Союз утворено в грудні 1991 року, коли голови держав і урядів 12 країн-учасниць зібралися на Європейську Раду у Маастріхті (Нідерланди). Договір, що заснував Європейське Економічне Співтовариство, з 1 січня замінено Договором про Європейський Союз. Він включає громадянство союзу, економічний і валютний союз та політичний союз.
Згідно Договору про Європейський Союз всі громадяни держав-членів є громадянами Союзу. Керівництво стратегічними напрямками економічної політики країн-учасниць і Співтовариства здійснює Рада Міністрів, яка також слідує за розвитком економіки кожної держави - члена Співтовариства. Передбачення створення з 1 січня 1999 року Європейського валютного союзу складатиме введення єдиної валюти (євро) та організацію Єдиного Центрального Банку. Політичний союз забезпечує проведення загальної зовнішньої політики та політику у галузі безпеки.

Основні досягнення в діяльності ЄС, який продовжує діяльність ЄЕС, полягають у слідуючому. По-перше, він зміг зберегти міцний мир між своїми учасниками після Століть збройних конфліктів. По-друге, демократичні підходи до досягнення поставлених цілей дозволяють зберегти національні та регіональні особливості країн - учасниць.

Успіх західноєвропейської інтеграції за цілком зрозумілими причинами не може не турбувати їхніх конкурентів. Перш за все торкається США, які в останній час роблять у все більшій мірі ставку на приоритетну співпрацю з сусідами по контракту поряд з всебічним економічним і політичним співробітництвом з країнами гигантського басейну Тихого океану. В порядку здійснення цих ідей був підготовлений і укладений договір про Південноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), що набрав силу з 1 січня 1994 р. НАФТА об’єднала три країни - США, Мексику і канаду з величезною за європейськимим масштабами теріторією, з населенням у 370 млн. чоловік та досить потужним, особливо завдяки США, економічним потенціалом.
Розвиток регіоналізму привів до створення різного роду економічних союзів на всіх континентах. Серед них можна назвати Союз Незалежних держав (СНД) на Євроазіатському просторі; Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); організацію Азіатсько- Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); торговий пакт “Меркосур”, що укладений Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм з метою утворення митного союзу та “зони вільної торгівлі”; Асоціацію країн Південно-Східної Азії (АСЕАН); Організацію економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЕС-ЕКЮ).

У сучасних умовах існує єдиний міжнародний економічний простір, до якого доцільно інтегруватися Україні - Європейський Союз. Про це свідчать такі аргументи:
По-перше, Україна традиційно має міцні зв”язки з країнами цього регіону (особливо з Німеччиною), що зумовлено їхнім географічним положенням.

По-друге, Україна має багато спільного з країнами Європейського Союзу