План

І. Вступ.
ІІ. Завдання обліку затрат виробництва.
1) Групування затрат виробництва.
2) Методи обліку затрат виробництва.
ІІ. Ціна.
1) Метод визначення ціни.
2) Суть ціни, її функції.
ІІІ. Прибуток.
ІV. Висновок.

Вступ

Будь яке підприємство або фірма намагається отримати якомога бі-льший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій то-вар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виробниц-тво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функції підприємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва.
Облік виробничих затрат повинен бути організований так, щоб існу-вала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встанов-лювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.
Для розв’язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку затрат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собівартості.

До собівартості відносять:
1) витрати безпосередньо зв’язані з виробництвом продукції, обумовлені технології і організації виробництва, включаючи витрати на управління;
2) витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продук-ції);
3) витрати на удосконалення технології та організації виробництва, які здійснюються в ході виробничого процесу;
4) витрати на покращання умов праці і техніки безпеки підвищення квалі-фікації працівників підприємства;
5) витрати зв’язані зі збутом продукції.

Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання і спе-цпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі ви-трати на виробництво грунтують по таких ознаках:
1. по економічній ролі в процесі виробництва;
2. по способу включення затрат у виробництво;
3. залежно від об’єму виробництва;
4. по однорідності складу;
5. по видах витрат ¬– елементам і статтям витрат;
6. по місцю виникнення – виробництвам, цехам, дільницям;
7. по видах продукції, робіт і послуг – калькулюючим об’єктам
8. по етапах виробничого процесу;
9. по календарних періодах.

Групування затрат по статтях калькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції. Для контролю за складом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартості по видах виготов-леної продукції необхідно знати не тільки, що затрачено в процесі вироб-ництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу. Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових час-тинах і окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встанов-люється галузевими інструкціями.

Номенклатура калькуляційних статей:
1. сировини і матеріали;
2. повернені відходи;
3. паливо і енергія на технологічні цілі;
4. основна зарплата виробничих робітників;
5. додаткова зарплата виробничих робітників;
6. відрахування на соцстрах;
7. затрати на підготовку і освоєння виробництва;
8. витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ);
9. загальновиробничі витрати;
10. загальновиробничі витрати;
11. загальногосподарські витрати;
12. інші виробничі витрати;
13. позавиробничі витрати.
Групування затрат.
Затрати на виробництво групують по таким елементам:
1. сировина і основні матеріали за мінусом відходів;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація основних фондів;
5. інші витрати.

Облік в постатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничих затрат. На відміну від цього обмін в по елементному розрізі – позасистемно, тобто за допомогою різних вибірок та додаткових розрахунків.
Крім цього, затрати виробництва групуються: по місцю виникнення затрат, тобто по ознаці того, до якого виробництва вони відносяться (осно-вного допоміжного), в якому цеху або на якій ділянці здійснені.

Для контролю і аналізу рівня затрат по окремих етапах технологіч-ного процесу і розрахунку незавершеного виробництва з загальної суми затрат, що відносяться на собівартості тих або інших виробів, виділяють затрати на окремі процеси операції.
По календарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні (щоденні) і одночасові тобто однократні або ті, що прово-дяться рідше ніж 1 раз в місяць. Чіткий розподіл затрат виробництва на по-точні і єдиночасові має велике значення для правильного щомісячного об-числення собівартості продукції.
Методи обліку затрат виробництва.

В залежності від організації і технології виробництва, характеру ви-пущеної продукції розрізняють три методи обміну затрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції: позамовний попередільний і нормативний.

Позамовний метод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах з механічним збиранням деталей, вузлів і виробів в цілому: технологічний процес між цехами тісно взаємозв’язані і ГП випускає тіль-ки один, останній в технологічному ланцюгу, цех. Виробничі затрати зби-раються спочатку по цехам, але потім обов’язково сумують по підприємст-ву в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції проводять по сумі затрат всіх цехів. Позамовний метод застосовується в індивідуального виробництва або на виготовлення серії 5-10 виробів мало-серійному виробництві відкривають замовлення. Непрямі затрати щоміся-чно розподіляють між замовленнями.
Фактичну собівартість окремих замовлень визначають або після пе-редачі на склад або після здачі замовнику безпосередню.

При замовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення до тих пір, поки по ньому не буде виконана вся робота, собівартість не можу бути розрахована вся робота, значним недоліком цього методу обліку.

В процесі виконання замовлень витрати матеріалів і зарплати вироб-ничних робітників контролюється за допомогою кошторисної калькуляції, які складають до запущення замовлення в виробництво шляхом лімітуван-ня від пуску матеріалів на виробництво і співставляють начислену зарпла-ту з сумою по цій статті в кошторисній калькуляції. Але кінцевий резуль-тат виконання плану по собівартості виявляють тільки після виконання за-мовлення. Це обумовлює необхідність покращання позамовного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного методу обліку за-трат виробництва.
Попередній метод обліку затрат виробництва продукції застосову-ється в таких галузях промисловості, в яких оброблювана сировина прохо-дить декілька окремих самостійних фаз обробки, переділів.

Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою завершену фазу обробки сировини, кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат осо-бистого виробництва. Напівфабрикат власного виробництва використову-ють не тільки в наступних переділах свого виробництва, але і реалізують на сторону іншим підприємствам як покупні комплектуючі вироби і напів-фабрикати. Собівартість кінцевого продукту буде складатись з суми затрат всіх переділів.

Нормативний метод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться до того, що витрати на виробництво обліковується з поділу їх на 3 елементи обліку.
1) витрати в межах норми;
2) зменшення або збільшення витрат порівняно з нормою внаслідок змін норми під впливом технічного прогресу.

Нормативний метод обліку застосовують, як правило в масових і се-рійних виробництвах різної і складної продукції, яка складається з великої кількості деталей. Це найбільш прогресивний метод, який дозволяє ефек-тивно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собі-вартості і оперативного управління виробництвом. Найважливішим його елементом є своєчасне виявлення відхилень від норм і облік змін норм.

Особливістю нормативного методу обліку затрат є наявність і мож-ливість поточного і попереднього контролю за витратами як по одним до-кументам проводиться відпуск матеріалів, сировини, палива, нарахування зарплати по встановленим нормам затрат. В них проставляються ліміти, нори затрат матеріалів, нормований час і розцінки на оплату праці.

Важливим економічним важелем ринкового господарства є ціна. За допомогою ціни виражається вартість усіх видів продукції, послуг та ре-сурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних оборотних фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління в будь-який еко-номічній системі. Водночас ціна приховує так багато складностей, що її можна назвати “економічним атомом”. У світовій економічній науці їй присвячено багато досліджень, в яких висловлені різні підходи і думки.

Ціна з’явилась водночас із грошима. Як тільки останні почали віді-гравати роль товарного еквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж ви-никло запитання: “А скільки грошей треба сплатити за цей товар, тобто яка його ціна?”.

Отже, поява грошей породила проблеми цін, їх величини й способу визначення, або механізму ціноутворення. Що ж таке ціна! У кожному підручнику з економіки або словнику сказано, що ціна – грошовий вираз вартості товару. Вона є об’єктивною економічною категорією, яка визна-чає функціонування всіх сфер виробництва, розподілу, обміну і споживан-ня. Ціна – величина не постійна. Вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або ни-жчою при їх надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.

До недавнього часу у вітчизняній економічній літературі підкреслю-валося, що ціна повинна відображати суспільно необхі