]

Чому попри величезну популярність Всесвітньої мережі в нас досі немає справжньої української Інтернет-журналістики? Це питання не риторичне, але дискусію викликати спроможне. І дискусія час від часу розгорається, але так само мляво, як і безпосередня діяльність електронних ЗМІ на шляху до виправлення цієї великої несправедливості.
Хтось заперечить, сказавши, що віртуальна українська журналістика існує і, мало того, процвітає. Проте не варто плутати Інтернет видання з електронними версіями газет, журналів та інших друкованих ЗМІ, що видаються в реальному нашому житті. Мати Інтернет-сторінку зараз просто вигідно та зручно, і таке дублювання реальної діяльності в віртуальному просторі для ЗМІ є звичайним, аж ніяк не унікальним методом самоутвердження на ринку.
Інша справа з виданнями, які мешкають суто в „павутині” та не збираються звідти виринати. Їх мало, вони подібні, вони часто друкують інформацію, посилаючись одне на одного і створюють щось на зразок медійного ком’юніті зі своїми правилами щодо використання авторських прав. „Як зазначає Інтернет-видання таке-то...”, „Повідомляє газета така-то”... Таких фраз доволі багато. Чи не є вони свідченням того, що в гонитві за оперативністю губиться така важлива якість журналістики, як унікальність інформації, в дечому сенсаційність?

Фахівці стверджують, що по суті в Україні немає жодного зареєстрованого Інтернет-видання, яке б функціонувало на таких самих засадах, з такими ж правами, як і друковане видання. Так, всесвітня павутина – простір доволі унікальний, що не хоче танцювати під дудку законодавства і будь-якої регламентації взагалі. Свобода понад усе. Проте прагнення заробітку не уникає журналістів та редакторів свободолюбних Інтернет-видань, а це вже, вибачайте, вимагає вводити низку правил обміну інформацією. Проблема захисту авторських прав завжди була та й, мабуть, залишиться актуальною для всесвітньої мережі. Тут вже треба обирати для себе пріоритети: піддаватися незаконному привласненню своєї інформації, або ж мати захист на законодавчому рівні. Електронні видання поки що обирають перше.

Звідси й витікає найперша проблема Інтернет-ЗМІ. Зробитися суто інформаційними виданнями зараз найлегше. Найвідоміші Інтернет-видання - Українська правда, Електронні вісті, UAtoday, ForUm, ProUA – надають перевагу висвітленню на своїх сторінках актуальних питань в короткій інформативній формі. Тобто, аналітика та публіцистика, звичайно, присутні, проте значного відсотку не становлять. Частково така позиція й виправдана. Так, співпраця з інформаційними агентствами та взаємне посилання одне на одного дають можливість Інтернет-виданням розміщати на своїх сторінках оперативну інформацію. Та й попит на звичайні новини серед відвідувачів сайтів значний. Проте говорити про справжність таких видань, їх унікальність, їх теоретичну подібність до друкованих ЗМІ важкувато. Вони не в достатній кількості виправдовують право формувати справжню Інтернет-журналістику, а становлять лише її певну частину.

А шансів для розвитку окремого українського Інтернет-видання зараз надзвичайно багато. Можливість не витрачати гроші на придбання видання для знайомства з ним приводить потенційних читачів на потрібну веб-сторінку досить легко. А як примусити цього випадкового відвідувача стати постійним – то вже справа піарщиків, дизайнерів, редакторів та журналістів. Головне – зробити своє видання в чомусь єдиним, спираючись на попит суспільства, або ж визначити своє власне коло читачів. Тому що читати одні й ті самі новини на сторінках різних видань доволі набридливо, а особливо, коли текст їх береться з іншого видання майже не змінюючись.

Багато цікавих тем, напрямів не знаходять свого відображення в Інтернет-медіа-просторі. Їх варто просто познаходити, а читачі знайдуться самі. Цю просту істину, нажаль, просто ігнорують, продовжуючи годувати читачів одноманітною інформацією.

Отже, вирішення проблеми з частковою відсутністю української Інтернет-журналістики вимагає не такого й уже унікального підходу, аби відкладати її у довгий ящик. Законодавча база плюс творчий підхід до все ж таки творчої професії зроблять своє діло швидко. А якщо не забувати і прогресивний розвиток Інтернет-технологій, і зростання попиту на інформацію, то з часом і зникнення друкованої преси буде логічним та виправданим. От тільки треба мати повноцінний замінник друкованих ЗМІ у віртуальному просторі. Інакше українська журналістика має шанс опуститися до новинного примітивізму.

www.hw.net.ua

nenarodzhena_ukranska_nternet.rar [ b] (викачувань: 13)