Одним із вагомих факторів, що визначає специфіку протікання політичного процесу в державі, є притаманний їй рівень розвитку політичної культури, котрий, в свою чергу, визначається як рівнем розвитку політичної науки, так і рівнем розвитку свідомості та самосвідомості громадян держави.

Саме в межах політичної науки викристалізовуються теоретичні засади та принципи пояснення політичних явищ, формуються світоглядні пріоритети, розробляються методологічні та практичні рекомендації щодо напрямів пошуку шляхів розв’язання політичних проблем. Історичний досвід людства у сфері державотворення свідчить, що успіху доcягають ті політичні сили, які у своїй практичній діяльності спираються на теорію, що може за своїм рівнем розвитку претендувати на роль методологічної основи для даного процесу. Тому сьогодні, коли політичні процеси в Україні тісно переплітаються з проблемами їх етнокультурної ідентифікації та утвердженням національних політичних ідеалів, а пошук механізмів подолання політичних, релігійних та соціальних конфліктів все більше підпорядковується ідеї побудови громадянського суспільства на гуманістичних засадах, вирішення цих проблем вимагає від вчених ґрунтовного і всебічного аналізу.

Проблема формування сучасної політичної культури в Україні є комплексною проблемою. Її вирішення потребує з’ясування тих характерних ознак, які визначають стан політичної культури суспільства; окреслення сукупності чинників, які сприяють або не сприяють формуванню того рівня культури, який відповідає ідеалам державотворення; теоретичного осмислення специфіки кожного із цих чинників у даний історичний період та особливостей структурних взаємозв’язків між ними. Сьогодні вже чимало наукових праць присвячено аналізу міжнародних, ідеологічних, правових, моральних, релігійних, соціокультурних, техногенних та ін. чинників формування політичної культури нашого суспільства; створено цілу низку державних та громадських політичних інституцій, які займаються аналізом особливостей поведінки, свідомості і діяльності його громадян в сучасних умовах. Предметом нашого аналізу виступають логіко-методологічні чинники формування сучасної політичної культури в Україні.

На нашу думку, пошук та вибір методологічних принципів політичної діяльності, спрямованої на формування політичної свідомості, залежить, по-перше, від тих тенденцій, які притаманні українському політичному процесу в конкретно-історичних умовах; по-друге, від вибору філософської концепції, з точки зору якої сприймається цей політичний процес та здійснюється його політичний аналіз (наприклад, еволюційної, антропологічної, етичного позитивізму тощо); по-третє, від рівня логічної культури мислення державотворців, політиків та електорату.

Сьогодні процесу державотворення в Україні притаманні дві тенденції:
з одного боку, відбувається процес формування громадянського суспільства, стан якого визначається взаємодією багатьох факторів, серед яких важливе місце посідає “а) забезпечення свободи особи та особистої ініціативи; б) відповідальність за наслідки власної дії; в) здатність індивіда до громадського співробітництва заради індивідуальної та спільної вигоди та миру” [1;43]. Цей процес вимагає творення адекватної такому суспільству не лише соціально-політичної системи [2], але й політичної культури, здатної засвідчити участь українського народу в загальноцивілізаційному процесі людського поступу, характерною ознакою якого є орієнтація на гуманізм;
з другого боку, триває процес формування національної держави, теоретико-методологічним підґрунтям якого виступає національна ідея. Проблемі становлення національної ідеї, інтерпретаціям її мети та засобів досягнення в сучасних історичних умовах присвячено достатньо уваги зі сторони науковців. Так, О.І.Семків зазначав, що саме “національна ідея відображає глибинний рівень національної свідомості, сукупність ціннісних настанов нації, спрямування мислення народу”, вона є “найбільш простою і доступною формою соціального об’єднання людей”, а тому виступає “чинником життєствердження нації як дієвого учасника політичного життя”, вона – “складова політичної культури нації, вона виражає намір окремих осіб і груп зробити найкращі риси народу керівним принципом діяльності” [3;77-78].

Питання про співвідношення між цими тенденціями є досить спірним і не має єдиного вирішення серед політологів, філософів, культурологів. Наприклад, А.Ф.Карась застерігає, посилаючись на історичний досвід, що навіть прогресивні соціонормативні цінності загальноцивілізаційного плану, котрі не мають органічного походження для певної культури, тобто є неадекватними для неї, будучи привнесеними в неї ззовні, “потрапляють в силове поле опору етнічної культурної традиції і можуть взагалі не прищепитися в культурному оточенні”, а тому змушені “утримуватися в чужих культурах політичною силою”, сприяють перетворенню “її суспільної організації в суспільний лад з імперською структурою” [1;44]. В той же час аналіз філософського доробку О.І.Семківа дає підстави вважати такі застереження щодо української політичної ситуації безпідставними, оскільки він стверджує, що така загальнолюдська цінність, як гуманізм, “органічно притаманна українській ментальності”, українській національній ідеї [3;76].

Отже, завдячуючи гуманістичному підходу до аналізу державотворчих процесів ми зможемо усвідомити сумісність вищезазначених тенденцій в розвитку нашої країни. Саме розвиток сучасних положень гуманістичної концепції повинен стати теоретико-методологічною основою для вибору напрямків та методів формування політичної культури сучасного українського суспільства. Спираючись на позитивний досвід методологічних розробок, здійснених в рамках попередніх етапів розвитку політичної науки, варто рахуватися й з одвічними, загальнолюдськими цінностями в ім’я їх збереження. Чим повніше національна ідея буде відповідати цим цінностям, чим краще вона буде суміщатися з гуманістичним ідеалом, тим більше національному політичному процесу будуть притаманні демократичні норми.

Окресливши в загальних рисах міркування щодо соціально-філософських факторів, які визначають вибір методологічних принципів впливу на політичну культуру суспільства, застановимося більш детально на аналізі логічних чинників, які визначають коректність здійснення такого вибору суб’єктами політичної діяльності. Від чого залежить рівень їх логічної культури, здатність обирати найефективнішу форму політичної організації суспільства з метою реалізації прагнень і можливостей всіх його індивідів? На нашу думку, рівень логічної культури суб’єктів політичної діяльності залежить від наступних факторів:
По-перше, від вроджених розумових здібностей, які притаманні кожній людині від народження, її здатності до аналітичної та синтетичної розумової діяльності, здатності розпізнавати причиново-наслідкові зв’язки як між різними політичними явищами і процесами, так і між різноманітними думками про них. В цьому сенсі кожна людина від народження здатна логічно мислити, хоча кожному індивіду притаманні свої особливості мислення, тому й рівень інтелекту у всіх є різним.

Проте мислення людей здатне формуватися та розвиватися у процесі їх конкретної діяльності, тому наступним фактором можна вважати специфіку включення індивідів у політичну сферу діяльності (їх досвід, характер самої діяльності тощо). Чим різноманітніша їх практична і теоретична діяльність у політичній сфері, чим більший досвід, тим багатше і ширше їхнє мислення, вищий рівень політичної культури.

Третім фактором можна вважати прагнення людини свідомо підвищувати рівень своєї логічної культури шляхом вивчення теоретичних засад логіки як філософської науки про принципи побудови правильних міркувань. В якості фундаментальних принципів побудови правильних міркувань арістотелівська логіка визнає принципи визначеності, чіткості, несуперечливості, послідовності та обґрунтованості. Побудова міркувань у відповідності з цими принципами виступає логічною передумовою формування та передачі істинного знання.

Як правило, ті, хто неспроможні до побудови чітких, несуперечливих, послідовно виважених і достатньо арґументованих міркувань, не здатні і до рефлексивного, критичного мислення, їм притаманний низький рівень абстрактно-логічного мислення. Включення громадян з низьким рівнем логічної культури мислення в сучасні політичні процеси значним чином позначається і на рівні політичної культури суспільства. Такі громадяни не лише не спроможні коректно виразити й обґрунтувати власні політичні переконання, але й не можуть об’єктивно зорієнтуватись в тому, на яких теоретико-методологічних засадах ґрунтуються програми політичних партій та в яких логічних відношеннях вони перебувають між собою, які реальні сили стоять за тією чи іншою політичною партією та які з них на ділі, а не на словах відстоюють інтереси побудови національної держави на засадах гуманізму. Відсутність власних чітких теоретико-методологічних принципів, недостатній рівень критичного, раціонального мислення у більшості громадян фактично приводить до того, що вони легко підпадають під вплив різноманітних політичних сил, стають жертвами недоброякісної політичної пропаганди та агітації, здійснюваної через засоби масової інформації. Водночас руйнування ілюзій, створених на основі необ’єктивного, неадекватного аналізу політичних явищ і процесів, коли бажане видається за дійсне, приводить до розчарувань, апатії та політичної пасивності громадян.

Таким чином, вдосконалення логічної культури мислення шляхом вивчення основних закономірностей побудови правильних міркувань, набуття навичок їх застосування в конкретній теоретичній і практичній діяльності у політичній сфері є вагомими чинниками формування політичного мислення, політичної культури суб’єктів політичної діяльності.
На нашу думку, проб