Музика(від грец. μουσική — мистецтво муз) - мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовому (ритм), звуковисотному, тембральному та інших відношеннях. Музичним звуком може бути практично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелом такого звуку може бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.

Музика та класифікація мистецтв
З точки зору класифікації мистецтв музика є:
часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)
виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, і архітектурні).

В той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
драматичною дією (театральні і кіно- твори),
танцем і жестом (балет, пантоміма)

Як і інші види мистецтва, музиці притаманні різни соціокультурні функції, зокрема:
Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.
Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.
Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні знукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.

Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.

Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей». ([1])
Магічно-сугестивна функція — обумовлюється здатності спричиняти музики вводоити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато вчених пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.
Суспільно-організаційна функція — зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також виокремлюються різні функціональні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціо- культурні функції. Одни з них спричиняються до до різнобічного, глибинного впливу на свідомість та підсвідомість людини, інші - мають більш звужений спектр культурних функцій.

Форма та зміст музики

Згідно радянського музикознавця Б.Асаф'єва, музика є мистецтвом інтонованого смислу (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базлвим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної такнини - темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т.д.

Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовувалась радянськими естетиками фізично та біологічно зумовленним зв'язком звукових проявів людини з його психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку, як подразника та сигналу до дії. В деяких відношеннях музика вважається аналогічною мовленню людини, коли внутрішній стан людини та його відношення виражається за допомогою зміни ряду характеристик звучання його голосу при висловлюванні.

Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомлених звучаннях результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. (Музична енциклопедія, М., 1973—82). Згідно сучасних уявлень, такі образи певним чином, як і будь-яка інша інформація, кодуються і зберігаються на нейродинамічному носії в мозку людини. При чому є підстави вважати, що кодові форми вербальних і невербальних інформаційних потоків є різними. Оскільки, як відомо, сприйняття конкретних образів і сигналів зовнышнього світу є більшою мірою функцією правої півкулі головного мозку, то, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність. З огляду на це можна вважати, що створення, виконання та сприйняття музики мають бути усвідомленими, що і робить її художнім мистецтвом.[2]

Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною ієрархічною структурою, в якій можна виділити такі рівні як звуковий (фонічний), інтонаційно-мовний, фактурний та композиційний. [3] Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.

В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною по відношенню до змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. Існує також думка про тотожність понять змісту та форми музики. В той же час на думку багатьох західноєвропейських митців, а також музикознавців пострадянського простору, музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків. В цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. З огляду на існування протилежних поглядів на зміст музики видається логічним також припущення, що музика може як містити певний зміст, що знаходиться поза межами власне акустичного явища, так і не містити його.

Історія розвитку
Становлення музичного мистецтва

Відносно походження музичного мистецтва в 19-20 століттях були висунені різні гіпотези, згідно яких витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г.Спенсер), спів птахів та тварин (Ч.Дарвін), ритми роботи первісних людей (К.Бюхер), їх звукові сигнали (К.Штумпф), магічні заклинання (Ж.Комбар'є). В сучасній науці, що спирається на археологічні та етнографічні данні вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. В цю епоху в міфах різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.
Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується широкою діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше окрім практичної та духовної функції в музики починає відособлюватися естетичні функції - так в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси). Розвиваються різні пісенні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою зберігання залишається усна. Виникають перші музично-естетичні вчення (напр. в Китаї - Конфуція, В Греції - Піфагора, Платона, Аристотеля, в Римі - Лукрецій Кар). Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в т.ч. окремих ладів)

Музика в епоху середньовіччя

В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу - феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях. В 6-7 ст. в Західній Європі формується суворо регламентована система одноголосної духовної музики (т.зв. Григоріанський спів). Перехід від невменної нотації до лінійної, що була винайдена Гвідо д'Ареццо в X столітті і дозволяла значно точніше фіксувати висоту тонів сприяла закріпленню та розповсюдженню традицій та еталонів. На початку другого тисячоліття зароджується багатоголосся Формуються нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики - органум, мотет, пізніше - меса. В Візантії та, пізніше Київській Русі духовна музика складає систему т.зв. Знаменного співу, який фіксувався спеціальною крюковою нотацією. Як і Григоріанський спів, знаменний був заснований на діатонічних ладах.

Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування - початково серед придворних музикантів, пізніше - напівпрофесійне мистецтво лицарів - трубадурів і труверів во Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо. До побуту входять нові інструменти, значна їх частина приходить зі Сходу, виникають інструментальні ансамблі. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого "профілю" (на Русі - скоморохів).

Музика в епоху Відродження

В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.) На Русі тенденції Відродження в музичному мистецтві проявляються після звільнення від татаро-монгольського іга. Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.

Музика в епоху Просвітництва

Процес переходу в Європі від музично