В статті, проаналізовано наявні фактори та умови розвитку туристично-рекреаційного комплексу Закарпатської області, розглянуто рекреаційне зонування, здійснено бальну оцінку наявних туристично-рекреаційних ресурсів у кожній рекреаційній зоні області. Актуальність питання зумовлена необхідністю проведення аналізу функціонування та розвитку туристично-рекреаційного комплексу Закарпаття в цілому, та кожної рекреаційної зони зокрема. І визначення пріоритетних напрямків розвитку туризму та рекреації в даних зонах, виділення основних видів туризму та напрямків реформування туристично-рекреаційного комплексу в кожній рекреаційній зоні.

Ключові слова: економічне зонування, рекреаційне зонування, туристично-рекреаційний комплекс, туризм, туристично-рекреаційний потенціал, культурно-історичні ресурси.

Вступ

Закарпаття має значний потенціал для того, щоб стати осередком туризму світового рівня. Запорукою ділової та інвестиційної активності у туристично-рекреаційному комплексі (ТРК) є ефективне освоєння та використання існуючого туристично-рекреаційного потенціалу, що значною мірою визначається наявністю, розвитком та економічною діяльністю мережі підприємств туристично-рекреаційного обслуговування, які складають матеріально-технічну базу та інфраструктуру туризму. Зазначена складова, по-перше, забезпечує життєдіяльність туристів (послуги розміщення, харчування, транспорту); по-друге, задовольняє специфічні туристично-рекреаційні потреби (послуги лікування, оздоровлення, екскурсійне, культурне, побутове обслуговування). Невід’ємною ланкою ефективного використання туристично-рекреаційного потенціалу є також вдало розроблений механізм державного регулювання і управління ТРК загалом. З метою глибокого розуміння завдань і суті державного управління туристично-рекреаційним комплексом регіону детальніше проаналізуємо основні засади та передумови його розвитку.

Ресурсний туристично-рекреаційний потенціал Закарпатської області представлений досить широкою гамою ресурсів. Дослідження щодо вивчення та аналізу природно-рекреаційних ресурсів краю були здійснені Долішнім М.І., Мацолою В.І., Ємцем Г.С., Мікловдою В.П., Лендєлом М.А. У ряді їх праць була подана також класифікація рекреаційних ресурсів. Проблеми експлуатаційних запасів мінеральних вод Закарпаття досліджував Лобода М.В. М.Мироненко та І.Твердохлєбов вивчали основні ознаки рекреаційних територій. Вивчення санаторно-курортних зон, виділення їх у основні групи здійснено у працях Кравціва В.С. та Євдокименка В.К. Але практично не досліджено наявні туристично-рекреаційні ресурси кожної рекреаційної зони та не здійснено їх економічної оцінки.

У процесі дослідження для вирішення поставлених завдань використані: діалектичний метод дослідження процесів і явищ у їхньому взаємозв’язку й розвитку, системно-структурний аналіз; методи групувального аналізу і статистично-прогнозних підходів, економіко-статистичні методи тощо.

Стаття побудована таким чином: у першому розділі розглянуто суть та необхідність рекреаційного зонування, у другому – здійснено бальну оцінку наявних туристично-рекреаційних ресурсів у даних зонах.

1. Економічне зонування рекреаційних територій та фактори розвитку туристично-рекреаційного комплексу.
Сучасні процеси регіонального розвитку об’єктивно свідчать про те, що вирішення складних управлінських завдань неможливе без комплексного дослідження регіонів і розробки оптимальних стратегій управління на середньострокову перспективу. Стратегія управління регіональним розвитком будується з урахуванням результатів багатоаспектного аналізу стану регіону та його основних підсистем. У процесі дослідження рівня розвитку регіонів використовуються наступні методи: метод економічного районування, метод типології і класифікації, методи оцінки економіко-географічного положення тощо. В процесі багатоаспектного аналізу стану регіону першочерговим та основним методом є метод економічного районування або зонування.
Під економічним зонуванням розуміють таке членування території країни, що виходить з об’єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень і є найважливішою передумовою дійового регіонального програмування, проведення ефективної державної політики [8].
Економічне зонування сприяє економії матеріальних цінностей у сфері обігу, створює умови для скорочення апарату управління, прискорює розв’язання соціально-економічних завдань. Отже, система управління, що передбачає науково обґрунтоване зонування, буде не лише більш економною порівняно із сучасною, а й більш гнучкою, здатною пов’язувати у межах великих районів загальнодержавні та місцеві інтереси соціально-економічного розвитку.
У зв’язку з тим, що на сучасному етапі розвитку невиробнича сфера та туризм і рекреація відіграють все більшу роль у становленні світогосподарських зв’язків, а також враховуючи той факт, що Україна має всі необхідні передумови для розвитку туристично-рекреаційного комплексу, можна виділити в окремий вид рекреаційне зонування території.
Рекреаційне зонування необхідне для територіального управління та регулювання, проведення внутрішньорегіональної рекреаційної політики, поглиблення рекреаційної спеціалізації, яка дасть імпульс до вирівнювання соціально-економічної ситуації в усіх адміністративних районах області. Пропонуємо рекреаційне зонування трактувати як: поділ території на умовно відособлені складові, що різняться за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх використання.
На основі проведеного дослідження наявних рекреаційних ресурсів, мережі санаторно-курортних, лікувально-оздоровчих, туристичних та лікувальних закладів Закарпатської області співробітниками НПО “Реабілітація” було запропоновано виділення, за адміністративним поділом Закарпаття на райони, 10 рекреаційних зон. Це Ужгородська, Мукачівська, Великоберезнянсько-Перечинська, Міжгірсько-Воловецька, Свалявська, Іршавська, Берегівська, Хустсько-Виноградівська, Тячівська, Рахівська [3]. При визначенні меж рекреаційних зон виходили із поняття єдиного медичного простору, яке об’єднує лікувальні, лікувально-оздоровчі та курортні заклади і підпорядковує їх єдиній меті – максимальному використанню природних ресурсів для оздоровлення на Закарпатті. Враховуючи вищезазначені принципи, особливо системності, рекреаційні зони пропонуємо поділити на мікрозони, зокрема Великоберезнянсько-Перечинську на Великоберезнянську і Перечинську, Міжгірсько-Воловецьку на Міжгірську і Воловецьку, Хустсько-Виноградівську на Хустську і Виноградівську.
Економічна доцільність вимагає більш чіткої прив’язки до адміністративних районів з точки зору вдосконалення процесів управління туристично-рекреаційним комплексом області, поєднання економічного і територіального планування і управління, підвищення його ефективності. Це сприятиме оптимізації туристично-рекреаційної діяльності в області в цілому і розвиватиме ефективні, раціональні зв’язки та взаємовигідні позиції на міжрайонному рівні.
Туристично-рекреаційний комплекс регіону, з одного боку, характеризується рівнем відновлення та розвитку життєвих сил людини та суспільства в цілому (соціальний ефект), а з іншого – сучасним станом туристично-рекреаційної сфери та можливостями розвитку в майбутньому (економічний ефект). У цьому випадку важливого значення набуває оцінка передумов та факторів, що обумовлюють розвиток туристично-рекреаційного комплексу.
Перед здійсненням оцінки наявного туристично-рекреаційного потенціалу даних зон, необхідно визначити основні групи факторів, що впливають на розвиток туризму та рекреації. Проаналізувавши роботи багатьох дослідників даної сфери, вважаємо, що усю сукупність умов та факторів розвитку ТРК можна об’єднати в три великі групи:
1. Туристично-рекреаційні ресурси;
2. Туристично-рекреаційні потреби;
3. Економічні можливості суспільства (або певного регіону).
Туристично-рекреаційні ресурси – закономірні поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов та культурних цінностей, які на даному рівні розвитку продуктивних сил виступають як передумови задоволення туристично-рекреаційних потреб людини та організації господарського комплексу, що спеціалізується на туристично-рекреаційному обслуговуванні населення [5].
Туристично-рекреаційні ресурси можна поділити на чотири групи: природні рекреаційні ресурси; культурно-історичні ресурси; соціальні умови та ресурси; економічні умови та ресурси.
Природні рекреаційні ресурси – це компоненти природного середовища та їх територіальні поєднання, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності властивостями і служать чи можуть служити матеріальною основою для організації лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму та розвитку людини.
Таким чином, природно-рекреаційні ресурси поділяються на: кліматичні; флоро-фауністичні; бальнеологічні; ландшафтні.
Другою групою туристично-рекреаційних ресурсів є культурно-історичні, які включають історичні, археологічні, архітектурні, етнографічні об’єкти та заклади культури (історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, твори монументального мистецтва, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва та ремесел, музеї, виставки, театри тощо). Основними характеристиками культурно-історичних ресурсів є цінність, привабливість, пізнавальний потенціал.
Соціальні умови та ресурси – це соціальні елементи, які можуть використовуватись в рекреаційних цілях: для оздоровлення, відпочинку, розвитку людини.
Економічні умови та ресурси – це економічні елементи, які використовуються для за